Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Кто on-line?




«  Квітень 2016  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930






Головна » 2016 » Квітень » 25 » Мала Батьківщина - велика тривога?
08:59
Мала Батьківщина - велика тривога?

Мала Батьківщина - велика тривога?

Для кожного з нас вона, напевне, як ціла країна, увесь світ, проте у межах одного конкретного містечка, села, міста. Це відзвуки тих періодів, коли ми, ще дітьми, не уявляли собі життя поза межами того, що ми бачили від самого народження. Це закоханість у рідну землю, де ступили перші кроки, де уперше пізнали шкільну, а згодом і життєву науку. Одним словом, це те, що все життя буде нам найріднішим, де радісно підіймається душа; те, що згадуєш, де б ти не був з теплом у серці та посмішкою мимоволі. Я думаю, багато хто мене зараз розуміє, чи не так?
Особисто для мене таким місцем стала Мала Виска - невелике містечко на Кіровоградщині. Дійсно невелике, проте зі своєю історією. Тут я народився, тут прожив значний період свого життя. Саме тут з молоком матері я вбирав у себе любов до рідного краю, любов до рідної пісні, патріотизм у цілому.

Пройшли роки. Ми змінилися. У кожного з нас своє життя. У кожного з нас сформувався світогляд та принципи, з якими ми крокуємо по життю. Лише любов до Рідного Краю, до Малої Батьківщини залишилася незмінною. Тому кожного разу, коли перебуваю у рідному місті, мене охоплюють спогади дитинства, ніжність до того, що було, є і буде для мене найріднішим.

Якщо говорити про те, що визначає ставлення та набуття патріотизму серед жителів нашого краю усіх вікових категорій, як молодших (тому що це прямо впливає на формування світогляду у подальшому житті), так і старших (завжди гарно почувати те, що ти є частиною чогось великого і значного) варто згадати про народну аматорську хорову капелу районного будинку культури. Понад 50 років учасники капели несуть свій співочий стяг, викликаючи то радісну посмішку, то сльози зворушення, плекаючи рідну пісню, а також виконуючи композиції видатних композиторів зарубіжжя. Щоправда, усіляке було, ніде правди діти. Важкі часи для культури у цілому, особливо у невеличких містечках – хіба цим когось наразі здивуєш? Ба, ні. Звичайно, сумно. Так, кілька років тому капела у зв’язку з тяжким організаційним та економічним становищем втратила свій статус та звання народної аматорської хорової капели. Це був важкий удар, особливо з огляду на те, що зазвичай маловищани тримали пальму першості на рівні не тільки області, але і на всеукраїнському. Проте, завдяки згуртованості та прагненні відновити те, що так прикро втратили, капела в оновленому складі таки спромоглася вразити журі на своєму показовому виступі і повернути для себе звання, яке належало їй від початку. І знову розлилася пісня, і знову хористи своїм завзяттям та палкою працею зігрівають серця земляків і прищеплюють любов до прекрасного.

Майже два роки тому, також у місяці квітні, коли все навкруги буяє і весна повноправно займає своє місце, ще більш яскраво забуяла наша капела. Святкування 50-річчя існування та діяльності відзначилось дводенним виступом: у перший день нагадали про себе і показали, що «є ще порох у порохівницях» ветерани хорової капели на чолі з фундатором, Заслуженим працівником культури України, головою обласної Спілки самодіяльних композиторів Павлом Бровченком. Наступного дня виступив оновлений склад, який показав, що співочу справу передано у надійні руки та вуста, котрі не осоромлять справу батьків. Що характерно, в оновленому складі капели беруть участь і особи, що займають керівні посади у районі, тим самим показуючи приклад для громадян.
Проте, як показують останні події, чомусь не всім до вподоби діяльність капели. І, що ще більш сумно, таку неприємну інформацію пов’язують з очільником міста. Ніхто не заперечує заслуг Юрія Леонідовича Гульдаса, з я ким я мав честь зустрічатись нещодавно під час свята Масляної, щиро вірячи в те, що він мені розповідав про перспективи очолюваної ним громади. Відомий на увесь район організатор фермерського руху, мер, бізнесмен, якому співають хвалебні гімни та урочисто присвячують чи не цілі мадригали, мовляв, за п’ять років зробив багато, хазяїн, знає, як потрібно.

Та чомусь у нашого мера особливе бачення функцій культури, нібито і не вважає він культурну діяльність важливою. Може, я й помиляюсь, але як інакше реагувати на ті дії, які зараз дуже тривожать моїх земляків і які виходять від мера стосовно хорової капели? Теперішні керівники капели говорять про те, що нібито особисто від Юрія Леонідовича ідуть заборони брати участь у діяльності капели людям, котрі займають керівні посади у місті. Мовляв, капела районна, то нема там що робити співакам з громади!!!

Шановний пане Гульдас, якщо ви читаєте ці рядки і достеменно знаєте,що це не так -  чи не могли б пояснити, в чому я не правий, а ще більше - чим Вам особисто заважає капела?

До честі Юрія Леонідовича, він був одним з перших, хто почав проповідувати політику децентралізації влади та передання її громадам. Тут дійсно нема чого сказати, бо це ідеї прогресивні і загалом непогані. Але люди добрі, люди добрі, чому ж тоді у вас, в Малій Висці, слова розходяться з діями? Чому на словах ми чуємо, що владу необхідно передати людям, а насправді бачимо не що інше, як активне використання свого службового становища для того, щоб диктувати правила іншим? Невже нічого не змінилося? Невже не було тієї «революції гідності»? І де та гідність, я прошу пробачення, у панівної верхівки моєї малої Батьківщини? Чому досі дехто вважає, що достатньо кількох популістських лозунгів для того, щоб бути на піку популярності і займати керівну посаду ?

Як на мене, в цій ситуації логічними були б вичерпні пояснення від керівника, якому городяни і жителі приєднаних до громади сіл дали право очолювати цю громаду. Це – програма-мінімум. Програма-максимум – і особисті вибачення перед учасниками колективу, і подальше сприяння розвитку хорової капели. Я переконаний, що той, хто  керує містом, не може собі дозволити виявлення такої відкритої неповаги до культурного розвитку населення. Більше того, цей очільник повинен бути сам прикладом для рядових громадян. Якщо хочете, він особисто має стати в капелі і співати разом зі своїми громадянами, з виборцями, які віддали за нього свої голоси. І в прямому значенні слова - співати разом з ними, і в переносному! Але ніяк не проти них! Бо це якось не в’яжеться із тими палками, які останнім часом потрапляють в колеса налаштованого механізму капели, що був виплеканий, викоханий, вистражданий. 
Дорогі жителі міста Мала Виска, звертаюсь також і до вас: не дайте знищити те, що створювали ваші батьки! Усвідомте, що без культурного розвитку не може вестись абсолютно ніяка мова про побудову нового життя, нової держави. Побудуйте нову країну хоча би у межах свого міста. Задумайтесь, чи не є зловживання службовим становищем, про які я чую від багатьох з вас, отими першими тривожними дзвіночками, які мають стурбувати усіх. Бо за цим може бути й продовження - що там, далі?  Пам’ятайте, лише ви можете вирішувати те, як буде жити ваше місто у подальшому, лише ви є владою на своїй землі, і керівників на виборні посади ставите ви! Сила – у громадах! Тільки разом ми варті чогось!

Звісно, займати таку виборну посаду, як мер міста, а тепер і очільник об’єднаної громади - це і честь, і велика відповідальність. Але треба при цьому ще й пам’ятати, що це – і обличчя, уособлення нових позитивних змін. Чи так воно у моїй Малій Висці? Земляки кажуть, що не в усьому і не завжди. І це мені дуже прикро...

Нашого мера знають. Його поважають. Він вдруге обирається на посаду міського голови. То невже за попередні п’ять років на посаді не можна було краще вивчити людей, які дали вам, шановний Юрій Леонідович, можливість керувати, бути при владі, розпоряджатись бюджетними коштами, які місто збирає зі своїх же громадян? Мені дуже боляче про це думати і говорити, дуже не хочеться в таке вірити, але чую від земляків, що далеко не все в діяльності нашого обраного людьми мера так гладко.

Насамкінець, знову хочу звернутися до жителів міста Мала Виска: ви - єдині! Неодноразово ви показували згуртованість у багатьох питаннях, що стосувалися суспільного життя вашого краю. Будьте такими і надалі. Покажіть керівництву, що ви будете співати хай там що і ніхто, чуєте, ніхто не може ставити вам умови, заборони, рамки!.Що ніяка децентралізація не передбачає поділ складу капели на «районних» і «громадських» співаків. І нехай над нашим краєм плине пісня українська, щоб одного разу, коли ми будем зрілі роками та побачимо на сцені наших дітей, онуків у складі капели ми могли посміхнутися і з гордістю подумати: «Я пишаюсь тим, що теж доклав зусиль для того, щоб ця славна справа жила.
Я зберіг надбання духовності, не дав загинути нашій культурі, я з пошаною і повагою ставлюсь до тих, хто дбає про свій край! Нехай буде саме так, а не якось навпаки. Бо іншими методами, способами і діями громаду не згуртувати».

З любов’ю в серці до рідної землі, Дмитро Бачинський









Місцевим радам
Кадровим службам Збірка практик – переможців конкурсу «Кращі практики місцевого самоврядування» 2014 року Роз'яснення щодо діяльності архівних установ районуПорядок нагородження районними відзнакамиПро обласний конкурс проектів та програм розвитку місцевого самоврядуванняМетодичні рекомендації щодо підготовки проектів і програм розвитку місцевого самоврядуванняПосібник по створенню центру місцевої активності для розвитку громадиІнструкція з діловодстваПоложення про всеукраїнський конкурс проектів та програм розвитку місцевого самоврядування(нова редакція)"Антикорупційне законодавство Законодавство про службу в омсПро подання декларації про доходи та майновий стан Про обробку персональних данихНюанси використання службового автомобіля Проект «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду» Фаза - III

Copyright MyCorp © 2018